Подаємо мовою оригіналу:
Це мій рідний молодший брат Самойленко Микола Олександрович, йому лише 26 років… Назавжди 26… . Напевно найцілеспрямованіша людина у всьому світі! З самого дитинства він мав мету і рухався до неї попри всі складнощі. Його мрією було працювати у загоні спецпризначення. Ще в школі він почав активно займатися спортом, дуже любив історію, любив життя. Після школи він поступив навчатися на поліцейського, але найбільшим захоплення були курси Тактико Спеціальної
Підготовки, він завжди був в перших рядах, завжди приймав у всьому участь і не припиняв зайнять спортом. Коли закінчив університет, йому було необхідно відпрацювати два роки слідчим в Райвідділку. Це для нього було справжнім випробуванням, бо він ненавидів купи паперців і перекладання їх з місця на місце… В нього було занадто багато енергії, занадто багато життя для паперової роботи… Після роботи він одягав на плечі рюкзак з камінням і біг 15км, готувався до здачі нормативів… Він це робив в будь яку погоду, в будь яку пору року… І ось нарешті його мрія здійснилася, він вступив до загону спеціального призначення КОРД міста Маріуполь! В цей момент він був по справжньому щасливим, він займався улюбленою справою в дружньому колективі і ніколи не припиняв саморозвиток. Він займався усім і приуспівав у всьому: від пейнтболу, ножового бою та керування дроном до плавання, вивчення історії та написання книжок…
І ось, прийшла війна… Останній раз я його бачив та обіймав 24 лютого 2022 Саме тоді він був на чергових навчаннях в Києві. Він провів мені короткий інструктаж, передав речі, обняв, посміхнувся та сказав, що все буде добре… Як же він тоді помилявся…
В нього була можливість залишитися в Києві, але він правдами та неправдами проривався в Маріуполь, оскільки не міг залишити побратимів в біді… 2 березня Микола і ще 2 його товариші, виконуючи бойове завдання потрапили у ворожу засідку і їх взяли в полон…
Місяці нервів, подання заяв до всіх можливих інстанцій, обивання всіх порогів, заради найменшої інформації про нього… Нам всі відповідали в один голос, що все добре, що вони є списках на обмін і ось-ось їх визволять…
Кілька разів брат виходив на зв’язок, тримався бодро, завжди казав, що живий-здоровий і не падав духом! Його тримали в СІЗО м.Донецьк, в нелюдських умовах, гірших за концтабір, в підвальному приміщенні, в голоді та холоді… Потім пів роки тишини, він перестав дзвонити, ми його загубили…
Потім дзвінок від його начальника, та фраза “У мене погані новини”….
Він помер в полоні, 19 січня 2023 року, як мені сказали від менінгіту. Цю жахливу новину мені донесли на 40 день після його смерті, його поховали “десь” і “якось”… Немає жодної інформації… Я не можу забрати тіло свого маленького брата та по-людськи його поховати…
Він не заслуговував на таку смерть, світлішої та добрішої людини не було і не буде в моєму житті!!!
Я прошу всіх, хто має повноваження та якесь відношення до обміну полоненими та загиблих якось посприяти поверненню тіла мого брата, та всіх полонених. Два його побратими наразі живі, але в критичному стані, якщо нічого не робити, їхнім рідним також прийдуть “Погані новини”…..