Він був дуже скромний. Дуже. Великим масивним ведмедем. На Херсонщині ми здружилися. Часто кавували і чаювали.
Старий, якщо був на місці, готував неймовірно смачно і Малиш час від часу заскакував до нас в посадку. Він поміг мені вирити пристойний окоп. Дорити. Аби було вище пояса. Виявилося він вміє жартувати і сміятися. А його обійми були дуже моцними. Вельми схуд на Давидовому і я постійно говорила аби жер. Бо жерти наше усьо.
Останні наші обнімашки і я пообіцяла, що зі Львова привезу йому справжнього чорного шоколаду. Я без поняття чи любив він шоколад. Однак він видав таку посмішку, наче я пообіцяла йому надбавку до зп ще в 100.000.
Малиш на Щиті.
Він один з тих Титанів, хто тримав Бахмут та Соледар. І він мав вибір. Міг сидіти в таборі як і я. Однак він поїхав на позиції. І пішов на Щит. Героєм. До кінця стояв.
Честь тобі Кирил.
Дякую, що знала тебе і за твої моцні обійми.
![На зображенні може бути: 1 особа](https://scontent.fkbp1-1.fna.fbcdn.net/v/t39.30808-6/324340497_1801062660250669_6051902759604029604_n.jpg?_nc_cat=100&ccb=1-7&_nc_sid=8bfeb9&_nc_ohc=efEEOS6wRUIAX-xJv0A&_nc_ht=scontent.fkbp1-1.fna&oh=00_AfAB92INrAcFuMRck8rhFmGB6khwMRrnih5BFhmC7fKWlA&oe=63C2391B)